Ресурсна вправа на уяву А ВИ БУВАЛИ В КАРПАТАХ? Автор, випускниця курсу "Основи еріксонівського гіпнозу, та еріксонівської терапії" 2013р. Вітушинська Вікторія.
Ви бували в Карпатах? В травні? Незалежно від того, бували ви там в цей час чи ні, і, взагалі, бували ви або ні в Карпатах, я запрошую вас приєднатися до мене в цьому дуже приємному для мене спогаді.
Будинок, в якому ми зупинилися, стоїть на схилі, високо в горах, серед лісу.
Нам пощастило. Сьогодні чудова погода, багато сонця, можна вирушити у невелику подорож.
За будинком в огорожі є невелика хвіртка, виходимо і опиняємося віч-на-віч з лісом.
Можна побачити ледь помітну стежку, що веде від хвіртки поміж деревами кудись угору і далі ховається від очей.
Рушаємо.
Ліс сповнений сонцем. Сонячні промені створюють навколо яскраву гру світла та тіні, різких контрастів темних і світлих відтінків зеленого, коричневого, ще безлічі якихось кольорів і відтінків.
Ліс навколо не густий, прозорий. Велетенські стовбури тягнуться вгору і здаються безкінечними. Трохи нижче ростуть молоді дерева, крона яких мерехтять яскраво зеленим.
Під кущами та невеличкими молодими смереками трапляються маленькі білі квіточки, що ніби гріються на сонці.
Земля вкрита сухими голками, листям і подекуди мохом. Його тут досить багато і він різний – може бути ніжно-зеленим при самій землі, може бути бурим або сизим.
Ідучи лісом, можемо чути, що він сповнений звуків, вони линуть звідусіль. Шелест дерев, що посилюється разом з вітром, і так само разом з вітром майже затихає. І знову порив вітру викликає хвилю шелесту, шепотіння, поскрипування.
Гомін птахів, їх пурхання десь поблизу, дзижчання і стрекотіння комах, далекий гуркіт гірської річки. Ми чуємо наші кроки – шелест трави, голок і листя, тріскотіння гілок, на які ми ступаємо, ми чуємо наше дихання.
А як ліс пахне! Особливо коли його прогріває сонце. Запашні трави, молоде листя, запахи хвої, кори – запахи, настояні на сонці, змішуються і утворюють дивний букет, що у кожного з нас викликає якісь почуття, емоції, можливо, спогади.
Проходячи повз величні, древні дерева, торкаємось кори – вона суха, тепла, жорстка. Деякі дерева понизу вкриті мохом. На дотик він м’який, трохи вологий, ніби оксамитовий.
Попереду все більше світла. І ось ще трохи і ми виходимо на велику галявину. Вона залита сонячним світлом. На галявині серед трави розквітли тисячі маленьких крокусів і перетворили її на бузкову ковдру. Сонячні промені падають на квітки і бутончики ніби світяться з середини.
Галявина майже на вершині і з неї нам відкривається велична картина гір. Близькі, далекі здіймають хвилями вершини, маленькі хатки десь унизу і на схилах. Гори, порослі лісом – десь темним, десь яскравим різнокольоровим. Деякі вершини ще вкриті снігом і виблискуються на сонці.
Неосяжний простір.
З часом очі звикають до світла, до відстаней і ми можемо побачити далі, можемо розрізнити деталі краєвиду, які раніше не бачили.
Картина перед нами змінюється майже щохвилини. Сонце змінює своє положення, пропливають хмари і нові вершини виринають з тіні, а інші ховаються від нашого погляду. Ми лишаємося на місці, а картина перед нами неначе тече без зупину.
Свідомість, переповнена простором, заспокоюється. Ми ніби зупиняємося всередині.
Все, що лишилося там, унизу, здається далеким зараз і не таким вже й вагомим.
І думки поволі збираються докупи і зосереджуються на тому, що для нас справді важливо, на тому, що дійсно давно чекає нашої уваги, нашого усвідомлення. Для кожного це щось своє. І для кожного на цій галявині знайдеться місце, щоб побути наодинці з простором гір і з собою. І для кожного знайдеться для цього достатньо часу.
Проходить час і, повертаючись униз до будинку, ми, здається, бачимо все навколо іншими очима, іншим розумом – заспокоєним, втихомиреним. Ми несемо з собою простір, спокій, нові усвідомлення і свіже бачення свого життя.
