Дисоціативні (конверсійні) розлади

3игмунд Фройд вперше дослідив і описав диссоціативний розлад, його авторству належить термін «істерія». Завдяки дослідженню істерії, починається нова ера в психотерапії-психоаналіз. В подальшому, цей термін трансформується в «істеричний невроз» . З деонтологічних міркувань термін "істерія" був замінений на "Дисоціативні (конверсійні) розлади "

Дисоціатівні розлади (дисоціація) - це група психологічних розладів, визначених як «... порушення звичних функцій свідомості, пам'яті, особистої ідентичності або сприйняття навколишнього». Всі диссоціатівні розлади порушують загальні функції пацієнта, впливають як на соціальні взаємини, так і на працездатність.  

Дисоціація (роздвоєння) - це механізм, що дозволяє розуму розділяти або ділити на частини конкретні спогади або думки звичайної свідомості. Ці роздвоєні підсвідомі думки не стираються. Вони можуть повторно спонтанно виринати у свідомості. Їх пожвавлюють пускові механізми (тригери), тригерами можуть служити об'єкти і події, що оточують людину під час травматичної події.

Процес дисоціації (роздвоєння) - це серйозний і тривалий процес з великим спектром дії. Якщо у пацієнта (клієнта) спостерігається дисоціатівний розлад, це не означає, що це у нього прояв психічного захворювання. Помірна ступінь дисоціації може наступити в наслідок стресу. Люди, які тривалий час провели без сну, отримали дозу «звеселяючого газу», під час стоматологічної операції або перенесли незначну аварію, - часто отримують короткий дисоціатівний досвід.. Відома дисоціація, пов'язана з гіпнозом, який в свою чергу включає в себе тимчасову  зміну стану свідомості.

Помірні або складні форми дисоціації спостерігаються в осіб з травматичним досвідом жорстокого поводження в дитинстві, учасників бойових дій, розбійних атак, тортур або при перенесенні природного лиха, автокатастрофи. Дисоціатівні симптоми можуть спостерігатись у пацієнтів з яскраво вираженими проявами посттравматичного стресового розладу, або з розладами, які утворилися в ході соматизації (хвороби внутрішніх органів, в результаті психологічних конфліктів).

Прояви дисоціативних розладів та їх лікування

Дисоціативна амнезія

Цей розлад спричиняється потужним за своєю силою психотравмуючим фактором. Епізод  амнезії починається різко, і хворий звичайно усвідомлює втрату пам'яті. Діагноз відповідає наступним критеріям: 1) стан не може бути пояснений яким-небудь соматичним захворюванням, що супроводжується характерними для даного розладу симптомами; 2) існує переконливий часовий зв'язок між дисоціативним розладом і стресогенними подіями, проблемами або потребами. Крім того, повинні відзначатися наступні ознаки: 1) часткова або повна амнезія травматичних стресових імпульсів; 2) при всій варіативності проявів, амнезія носить надто виражений і стійкий характер, щоб бути поясненою звичайним забуванням  або симулятивною поведінкою.

Диференціація діагнозу  проводиться з органічною амнезією, алкогольними порушеннями пам'яті, симуляцією.

Терапія дисоціативної амнезії

Першочерговою метою лікування є полегшення симптомів і контроль будь-якої проблемної поведінки. Лікування  має на меті допомогти пацієнтові безпечно виражати і обробляти хворобливі спогади, розвивати нові навички того як справлятися з переживаннями й подіями життя, відновити його функціонування і поліпшити взаємини. Методи лікування можуть включати наступне:

 Когнітивна терапія: Цей тип терапії фокусується на зміні шаблонів дисфункціонального мислення і виникаючих в результаті цього почуттів чи поведінки.

  Лікарські препарати: Не існує  окремої групи фармацевтичних препаратів для лікування дисоціатівних розладів. Однак, людина з дисоціатівним розладом, яка страждає також від депресії або тривожності, може отримати користь від лікування, що проводиться такими ліками, як антидепресанти і лікарськими засобами для зняття тривожності.

 Сімейна терапія: Цей тип терапії допомагає проінформувати сім'ю про розлад  і його причини, а також допомогти членам сім'ї розпізнати симптоми рецидиву.

  Креативна терапія (арт-терапія, музична терапія): Ці методи терапії дозволяють пацієнтові досліджувати або виражати його або її думки і почуття безпечним і креативним шляхом.

Перспектива для пацієнтів з дисоціативною амнезією

Перспектива залежить від декількох факторів, включаючи життєву ситуацію людини, доступність систем підтримки і реакції пацієнта на лікування. До більшості людей з дисоціативною амнезією, пам'ять з часом повертається, роблячи загальний прогноз дуже хорошим, однак люди назавжди залишаються нездатними витягти свої глибоко поховані спогади.

Дисоціативна фуга

Фуга характеризується зненацька здійсненою людиною поїздки або навіть подорожі в стані, що відповідає дисоціативній амнезії. Пацієнт під час епізоду фуги не усвідомлює свої розлади пам'яті й зовні не виглядає дезорієнтованим. Триває фуга звичайно декілька годин або днів. Під час дисоціативної фуги,  пацієнт може називати себе іншим ім'ям, займатися іншою професією. Для постановки діагнозу зважають на  наступні критерії: 1) здійснена несподівана поїздка з віддаленням від звичної соціальної обстановки, зовні нормально організована, із збереженими у цілому навичками самообслуговування протягом усього часу епізоду; 2) часткова або повна амнезія епізоду, що відповідає ознаці  дисоціативної амнезії.

Основний метод психотерапії дисоціативних розладів – когнітивна психотерапія. Витіснені переживання повинні бути усвідомлені. Усвідомлення витіснених переживань завершується його опрацюванням з метою більш глибокого розуміння пацієнтом його зв'язку з актуальними емоційними конфліктами.

Лікування аналогічне терапії диссоціативної амнезії

Диссоціативний ступор

Є розладом психогенного походження. Застосовуються наступні діагностичні критерії: 1) значне зниження або відсутність довільних рухів і мови, а також нормальної реакції на світло, звук і дотик; 2) збереження нормального м'язевого тонусу, дихання, здатності самостійно підтримати вертикальне положення тіла й часто обмеженої координації руху очних яблук.

При дисоціативному ступорі ефективними будуть директивний гіпноз, еріксоніанська терапія та еріксоніанський гіпноз. У випадку психотерапевтичної некурабельності, доречне використання психофармакотерапії.

 Транси й стани одержимсті.

Стани відомі зі стародавності, до нашого часу входять в езотеричні практики. З його допомогою досягаються стану свідомості з відчуттям містичного відчуття єднання з Небесними силами. Індивідуми, схильні до станів трансу, відрізняються високою здатністю зосередження уваги, схильністю до фантазування з високим творчим потенціалом, але нерідким ігноруванням реальності.

Діагностичні критерії наступні; 1) А або Б: А) наявність трансу, перехідної зміни свідомості з, щонайменше , двома з наступних ознак: а) втрата почуття власної ідентичності, б) звуження свідомості відносно сприйняття безпосереднього оточення або незвичайне звуження й вибіркове фокусування на зовнішніх подразниках, в) обмеження повторюваного репертуару рухів і мови; Б) стан одержимості, коли є переконаність у знаходженні під владою духу, потайбічних сили, божества або іншої особи; 2) прояви ознаки 1 є мимовільними й небажаними для суб'єкта, а також не включені в релігійні або інші культурно прийнятні звичаї; 3) відсутній зв'язок з галюцинаторно-маячневими розладами шизофренічного або афективного кола.

При станах одержимості та дисоціативних трансах показана аналітично орієнтована психотерапія( детальніше висвітлення в розділі «Розлад множинної особистості (РМО) »

 Розлад множинної особистості (РМО)

Розлади множинної особистості виникають після психотравми. Факторами, що виявляються є наступні: а) біологічна здатність до дисоціації, обумовлена підвищеною судомною готовністю, неврологічними й нейрохімічними відхиленнями розвитку, що формуються під впливом психосоціального стресу; б) важкі психотравми, особливо інцест, фізичне або психологічні насильство в дитячому віці  соціокультурні впливи, що визначають зміст множинних станів особистості.

Для діагностики розладу множинної особистості відзначаються наступні ознаки: 1) наявність усередині індивіду двох і більше різних особистостей, з яких на кожний даний момент, як правило, може бути виявлена лише одна; 2) кожна особистість має власну пам'ять і характерну поведінку, здійснюючи зі своєю появою повний контроль над поведінкою індивіду 3) амнезія на важливу особисту інформацію виходить за межі простого забування; 4) стан не обумовлений органічним порушенням мозку (наприклад, епілепсія) або дією психоактивних  речовин (наприклад, інтоксикації або синдром скасування).

Наслідками надзвичайних ситуацій можуть бути різноманітні дисоціативні психічні розлади, що вимагають для свого лікування тривалої психоаналітичної терапії.

Психоаналітична практика свідчить, що при РМО пацієнт  в більшості випадків  є однією особою зі своїм суб'єктивним досвідом різних "Я. Деякі люди, що страждають на цей розлад високопродуктивні й соціалізовані, однак більшість асоціальні. З однієї сторони це ґвалтівники й убивці, з іншої послідовники деструктивних груп і сект (наприклад, сатанистів). Найголовнішими серед емоцій, які провокують дисоціацію в травматичній ситуації, є жах і агресія. Чим більше численних і конфліктуючих емоційних переживань активується, тим сутужніше асимілювати їх без дисоціації.

Частим тригером дисоціації в дорослих є обставини, що пожвавлюють дитячі психотравми. Розлад множинної особистості зустрічається частіше, ніж діагностується.

Індивіди з РМО мають диссоціативне множинне "Я", кожне з яких представляє деякі функції. У типових випадках до них відносяться: особистість-хазяїн (тривожна, дистимічна й подавлена), інфантильна особистість, внутрішні переслідувачі, жертви, захисники й помічники, а також частини власного "Я", призначені для здійснення спеціальних цілей.

Терапія РМО (інсайт-орієнтована психодинамічна терапія)

Складність психотерапевтичної роботи з пацієнтом, що страждає РМО, полягає в множинності переносу. Світ дисоціативного суб'єкта настільки пронизаний неоглянутими переносами, що тільки активні протиріччя між ними, зрештою , дозволяють їх аналізувати. Існують наступні психоаналітичні принципи лікування пацієнтів із РМО:

1. РМО - стан, що створюється порушенням границь. Отже, успішна терапія повинна мати надійні рамки й тверді, послідовні границі.

2. РМО  - стан порушеного суб'єктивного контролю, при якому пасивно переносяться насильство й зради. Отже, фокус терапії повинен бути спрямований на оволодіння й активну участь пацієнта.

3. РМО - стан слабкої волі (безвольності). Пацієнт, що страждає від нього, виявляється травмованим і вважає свої симптоми лежачими поза межами його контролю. Отже, терапія в цьому випадку повинна ґрунтуватися на сильному терапевтичному альянсі, і протягом усього процесу варто прикладати зусилля для його встановлення.

4. РМО - стан глибоко схованої травми й ізольованого афекту. Отже, сховане повинно бути розкрито, і глибоко поховані почуття повинні бути відреаговані.

5. РМО - стан, при якому відчувається відокремленість і конфлікт між частинами власного "Я". Отже, у терапії варто наголошувати на їхнє співробітництво, об'єднання, емпатію й ідентифікацію.

6. РМО - стан гіпнотичної іншої реальності. Отже, комунікації психотерапевта повинні бути ясними й прямими.

7. РМО  - стан, пов'язаний з мінливістю пріоритетних   інших «Я». Звідси, психотерапевтові варто бути лояльним стосовно всіх частин власного "Я", уникати вибору "фаворитів" або драматичної зміни своєї поведінки з рівними частинами особистості. Постійність терапевта з усіма частинами - найбільш потужна атака на дисоціативні захисти пацієнта.

8.  РМО - стан зруйнованої безпеки, самоповаги й орієнтації на майбутнє. Отже, психотерапевтові треба робити спроби відновити моральний стан і вселити реалістичні надії.

9. РМО  - стан, що відбувається із гнітючих, затоплюючих переживань. Отже, важливий темп терапії. Більшість невдач відбувається, коли просування в терапії випереджає здатність пацієнта сприймати матеріал.

10. РМО - стан, що виникає в результаті безвідповідальності інших. Отже, терапевт повинен бути дуже відповідальним, і, коли пацієнт всіма своїми частинами власного "Я” зрозуміє, що означає розумна відповідальність, це допоможе йому підійти до високого рівня відповідальності.

11. РМО - стан, що часто розвивається в результаті того, що люди, які могли б захистити дитину, нічого не роблять. Терапевт може передчувати, що технічна нейтральність буде сприйнята як байдужність і відкидання й, найкраще забезпечити теплу обстановку, яка дозволить вільне вираження афектів.

12. РМО - стан, у якому в пацієнта розвилося багато когнітивних оман. У психотерапії на наявному уже базисі до них треба прориватися й виправляти їх.

Крім інсайт-орієнтованої психодинамічної терапії для більшості дисоціативних розладів, методами терапевтичного вибору буде суггестивна терапія,  еріксоніанський гіпноз та EMDR.

Сугестивна терапія часто використовується терапевтами для того, щоб допомогти оживити забуті спогади, приховані мотиви і потреби. Але гіпнотерапевти можуть застосовувати цю техніку навіювання і для того, щоб викликати у пацієнта якісь бажання чи емоції і змусити його зробити якісь дії.
 Гіпноз може бути ефективний і при дисоціатівних розладах. Наприклад, при істеричній амнезії, що розвинулась після психічної травми, відновити пам'ять можна методом зворотного згадування ("повернення в часі") в стані гіпнозу. Хворому, введеному в транс, дають завдання заново пережити психотравмуючий епізод - з моменту, що безпосередньо передує початку періоду амнезії. Після відновлення пам'яті обов'язково треба допомогти хворому розібратися в подіях і почуттях, пов'язаних з психічною травмою. Модифікація методу: дають завдання уявити психотравмуючу подію на одній з половин уявного кіноекрана, а на іншій половині - те, що хворий у цей час робив для свого захисту; в цей час дають навіювання, що небезпеки немає. Корисно також розслаблення в стані самогіпнозу.

Метод зворотного згадування застосовують також у хворих, які перенесли істеричну фугу з повною амнезією того що  відбувалося. Наприклад, у стані трансу хворий за допомогою гіпнотеравта згадує, що він робив 6-8 год назад, потім переноситься назад у часі, згадуючи, що він робив у свій ювілей 5-10 років тому, а потім повертається до подій, що безпосередньо передували фузі.

Гіпноз можна використовувати при більш важких дисоціативних розладах (наприклад, при роздвоєнні особистості). Спочатку методом зворотного згадування хворий як би повертається назад у часі до того моменту, коли вперше з'явився "двійник". Потім хворого навчають, як самому входити в стан гіпнозу і викликати одного з "двійників". Вважається, що такі "зустрічі з двійниками", ніколи не відбуваються поза трансом, можуть сприяти їх злиттю в єдину особистість. Лікувати таких хворих досить складно. Це вимагає вміння працювати з хворими, які перенесли кілька психічних травм, а також в умовах перенесення, викликаного грубим фізичним і сексуальним насильством в дитинстві.

У високогіпнабельних людей легко виникають конверсійні симптоми. Коли дискомфорт від цих симптомів перевищує підсвідому вигоду, хворий починає прагнути їх позбутися. За допомогою гіпнозу можна домогтися усунення, посилення, переміщення конверсійної симптоматики і в такий спосіб показати хворому, як управляти нею. Робити це потрібно в рамках програми реабілітації, заохочуючи позитивні зрушення і не намагаючись дістатися причин підсвідомого опору. Якщо хворий малогіпнабельний, то у нього, більш імовірно, іпохондрія або органічне захворювання.

EMDR (Eye Movement Desensitization and Reprocessing) – перекладається, як Десенсибілізація та Репроцесуалізація (опрацювання) Рухом Очей.

EMDR – спеціальна травматерапія, яка є складним методом психотерапії, що об'єднує багато успішних елементів цілого ряду терапевтичних підходів та комбінує їх з рухами очей або іншими формами двосторонньої стимуляції каналів сприйняття інформації таким чином, щоб стимулювати механізм обробки травматичної інформації мозком.

Метод EMDR був створений в 1987 році Др. Френсін Шапіро (психолог, старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту Психічних досліджень в Пало-Альто, США). Це інноваційне клінічне лікування, яке успішно допомогло більше як одному мільйону людей, що зазнали психологічних труднощів, які виникають з якогось травматичного досвіду, такими наприклад, як сексуальне насильство, занедбання в дитинстві, дорожньо-транспортні пригоди та інші події загрозливі житю та здоров»ю. EMDR також є дієвим в лікуванні інших скарг, таких як продуктива тривога, проблем пов’язаних з почуттям власної гідності, фобії та інші,  пов'язані з травмою тривожні та диссоціативні розлади.

 Завдання  EMDR при лікуванні дисоціатівних розладів
1) застосовувати EMDR до осіб з дисоціативними  розладами краще не у вигляді окремого методу лікування, а в загальному контексті психотерапії; 2) у клінічній практиці переважають клієнти з недіагностованими дисоціативними розладами; 3) неадекватне рішення про застосування в разі наявності дисоціативних розладів може дуже дорого обійтися пацієнтові, психотерапевту і всій психотерапевтичній спільноті; 4) по мірі розвитку нашого розуміння природи дисоціативних розладів ці рекомендації будуть удосконалюватися.

Дослідження. Психотерапевту необхідно ретельно досліджувати кожного з пацієнтів на предмет можливої ​​наявності дисоціативних розладів, що лежать в основі пред’явлених скарг. Для цього можуть бути використані такі методи, як DES (Bernstein & Putnam, 1986) або "Дослідження психічного стану при дисоціативних розладах" (Loewenstein, 1991). Якщо під час сеансу проводиться моніторинг для виявлення ознак "перемикання" між "множинними особистостями", то додаткове дослідження можна не проводити. Якщо дослідження показує, що число ознак можливих дисоціативних розладів невелика, то можна приступати до застосування протоколу EMDR , що включає в себе необхідні підготовчі кроки.

Уточнення діагнозу. Якщо дослідження показало, що число ознак дисоціатівних розладів досить велике, необхідно провести подальше дослідження для прояснення діагнозу, використовуючи для цього, наприклад, "Інтерв'ю для визначення дисоціативних розладів" (DDIS; Ross, 1989) або більш розширене "Структуроване клінічне інтерв'ю для визначення   розладів згідно DSM-IV "(SCID; Steinberg, 1993) або звернутися за відповідною консультацією до фахівців.

Наявність дисоціативних розладів. Якщо дослідження показало, що дисоціативні розлади дійсно присутні у даного клієнта, рішення про застосування EMDR необхідно приймати з урахуванням таких факторів:
 

1.  Фактори психотерапевта.

   а) Необхідно визначити, чи достатньо підготовлений сам психотерапевт до лікування дисоціативних розладів, а саме: чи пройшов він навчання в даній галузі і чи є у нього досвід роботи з дисоціативними розладами під керівництвом досвідченого фахівця.

   б) Слід визначити, чи володіє психотерапевт наступними необхідними вміннями в лікуванні дисоціативних розладів: 1) залагоджувати конфлікти з вороже налаштованими дисоціативними пацієнтами, а також дітьми і злочинцями, страждаючими дисоціативними розладами; 2) передбачати прояву переносу і вміти працювати з ними; 3) знайомство з гіпнотичними і дисоціативними феноменами і вміння працювати з ними; 4) справлятися з кризовими ситуаціями; 5) своєчасно визначати необхідність медикаментозного або стаціонарного лікування.
   г) Психотерапевт повинен мати достатній досвід у використанні EMDR з пацієнтами без дисоціативних розладів, перш ніж намагатися застосувати цю техніку до клієнтів, з дисоціативними розладами; психотерапевту необхідно вміти застосовувати техніку "когнітивного вплітання" і інші способи активного втручання, навчання яким відбувається під час тренінгу другого рівня, проведеного Інститутом EMDR.
   д) Якщо психотерапевт не володіє перерахованими вище якостями, йому слід або направити пацієнта до більш досвідчених фахівців, або самому

пройти відповідне навчання щодо роботи з дисоцівтивними розладами.

е) Якщо психотерапевт володіє всіма необхідними вміннями і підготовкою, він може застосовувати EMDR в контексті загального плану лікування тільки за наявності позитивних факторів клієнта, описаних нижче.

 Фактори пацієнта.

Ці фактори також дуже важливі при плануванні лікування осіб з дисоціативними розладами незалежно від того, буде в даному випадку використовуватися EMDR чи ні. Так як EMDR може викликати швидку десенсибілізацію, фактори пацієнта прямо впливають на ступінь ризику, пов'язану з процедурою психотерапії:

а) оцінка придатності пацієнта для EMDR -психотерапії, для чого визначається 1) ступінь толерантності клієнта, 2) стабільність його життєвої ситуації, 3) готовність перенести тимчасовий дискомфорт для здобуття довгострокового полегшення, 4) достатня сила "его", 5) наявність адекватної соціальної підтримки, 6) до пацієнта раніше застосовувалось лікування методом EMDR.

Визначення цього необхідно для всіх  пацієнтів з дисоціативними розладами, при будь-якому вигляді психотерапії. Однак, при використанні EMDR  ризик, пов'язаний з неправильною оцінкою, набагато більше, так як ця техніка є сильнодіючою;

б) визначення наявності таких ознак, що перешкоджають використанню EMDR : 1) спроби завдати собі каліцтва, 2) активні суїцидальні наміри або схильність до вчинення вбивств, 3) неконтрольовані нав'язливі спогади, 4) швидке перемикання від одного "іншого Я" до іншого, 5) похилий вік або слабке здоров'я, 6) смертельне захворювання, 7) постійна потреба в прийомі медикаментів, 8) триваючі травмуючі взаємини, 9) наявність "інших особистостей", супротив процесу відреагування, 10) гостра патологія, в тому числі нарцисизм, соціопатія або пограничні розлади, 11) серйозний подвійний діагноз, - наприклад, шизофренія або активна залежність від тих чи інших хімічних речовин.
Примітка: ці ознаки не можуть служити абсолютним протипоказанням. Однак загальний ризик і складність застосування EMDR  при їх наявності очевидні. Потенційна користь від застосування EMDR повинна явно переважувати ризик, а всі запобіжні заходи повинні бути дотримані. Тільки психотерапевт, що володіє дійсно великим досвідом роботи з подібними ускладненими обставинами, дійсно готовий застосовувати  EMDR з пацієнтами, у яких спостерігаються подібні ознаки.

            Включення EMDR  в загальний план лікування.

 Якщо перераховані вище умови дотримані, техніка EMDR  може бути включена в план лікування як один з його компонентів. Для складання такого плану необхідні пізнання в області дисоціативних розладів, а також гіпнозу, техніки EMDR , поведінкової психотерапії, когнітивної психотерапії та інших підходів.

Більш ранні стадії лікування. На ранніх стадіях лікування дисоціативних розладів психотерапевту, як правило, слід утримуватися від застосування EMDR . Винятки можуть бути зроблені лише за особливих обставин, що визначаються під час консультації.

Застереження. Передчасне використання рухів очей під час лікування містить у собі ризик передчасного проникнення через дисоціативні бар'єри. Це може привести до некерованої дестабілізації всієї системи і посилення суїцидальних тенденцій або навіть схильностей до вбивства. Для психотерапевтичного втручання в подібному випадку психотерапевту слід намагатися застосовувати рухи очей лише тоді, коли ризик невдачі лікування так само великий, як і без подібного втручання.

Середня стадія лікування. Протягом стадії інтеграції психотерапевт може шукати різні способи використання EMDR, в тому числі: 1) пошук прототипу подібного використання EMDR  при нейтралізації травми за допомогою відреагування; 2) викликання внутрішнього діалогу за допомогою "психотерапії его-стану" (Watkins, 1992) під час EMDR ; 3) переструктурування когнітивних спотворень, використовуваних як мета впливу EMDR ; 4) створення альтернативних форм поведінки під час стадії інсталяції; 5) посилення "его" під час стадії інсталяції; 6) поєднання різних підходів.

Завершальна стадія лікування. На завершальній стадії лікування застосування EMDR може включати в себе: 1) розвиток додаткових умінь з контролювання неадекватних емоцій; 2) ефект генералізації в нових ситуаціях; 3) допомогу пацієнту в розумінні життєвих травм, болю і можливості зцілення; 4) подолання перешкод для досягнення життєвих цілей клієнта

Висновки:

Психотерапевтична допомога пацієнтам, у яких діагностовані дисоціативні розлади, повинна здійснюватися висококваліфікованими спеціалістами, які мають достатній досвід роботи з такими пацієнтами.

Одними з найбільш часто використовуваних методів для лікування виниклого дисоціативного стану є когнітивна та поведінкова терапія, EMDR, інсайт-орієнтована психодинамічна терапія, гіпноз.

При правильному підході, комплексному, грамотному лікуванні дисоціативна фуга, а також дисоціативна амнезія виліковуються досить швидко. Дисоціативний розлад ідентичності та дисоціативні розлади, що не відносяться ні до одного із зазначених видів, вимагають тривалого лікування, можуть переходити в хронічну форму.
Для профілактики виникнення дисоціативних розладів необхідно стежити за збереженням психічного здоров'я, відмовитися від шкідливих звичок (вживання алкоголю, наркотиків, куріння).

Євгеній Тичковський

Тематична ілюстрація  Viktor Chumachenko