Ці мої спогади сягають  далекого 1966 року, наш перший «а». Дві дівчинки – однокласниці, Зоя і Клава. Вони в усьому намагаються бути першими, досконалими. Для них, і це вже впродовж десяти років шкільного навчання, отримання четвірки – це життєва трагедія..

Далі, в своєму житті, я зустрічав типажі «ЗоєКлав» на меблевій фабриці, де працював до вступу до ВУЗу, в медінституті, на роболі в лікувальних закладах,  особливо часто в своєму психотерапевтичному кабінеті, серед своїх пацієнтів.