Проблеми та конфлікти, що виникають в волонтерській  роботі добровольців, які надають допомогу   пацієнтам  з онкологічною патологією.

(тема висвітлена на підставі власного досвіду волонтерської  роботи з онкохворими  пацієнтами та їх родичами)

Вступ

  Кожна людина, що проживає в суспільстві, взаємодіє з іншими людьми. Лікарі, медичні сестри, опікуни, волонтери, адміністрація лікувального закладу, співпрацюють для досягнення планів та поставленої мети. Члени  «однієї команди», крім головного завдання, яким є опіка над важко хворими, задовольняють також свої власні потреби. На території співпраці, при великій кількості поглядів та уяви, часто з’являються труднощі, проблеми, напруження та конфлікти. Подібно, як і в інших сферах життя, це є невід’ємними елементами, навіть в такій сфері, як волонтерська допомога онкохворим. Волонтери приходять у відділення з відмінного соціального середовища, мають різні погляди на життя, що визначають ціль та шляхи їх досягнення.

   У волонтерів часто виникають труднощі в спілкуванні  з пацієнтами та їхніми родичами,   координаторами волонтерської групи, персоналом відділення. Ці труднощі можуть мати різний характер та ступінь прояву. Емоційний стан  конфліктної одиниці  не може бути уособленим, він індукується на інших учасників групи, яка є міждисциплінарною командою працівників відділення та волонтерів.

  Типові причини виникнення  проблем в роботі волонтерів, що приводять до конфлікту є: розбіжність в потребах та цілях; непорозуміння в процесі комунікації; проблеми пов’язані з внутрішніми та зовнішніми чинниками – недосконалість структури волонтерської групи, несприйняття персоналом відділення волонтерів, як дієвої ланки в наданні комплексної онкологічної допомоги.

Конфліктна ситуація:  волонтери-пацієнт (проблема у волонтера, що викликана стресом)

Опис ситуації: Дві волонтерки, протягом трьох місяців відвідували вдома пацієнтку онкологічного відділення після проведеного курсу паліативної терапії. Інколи вони відвідували підопічну разом, інколи приходили окремо одна від іншої. Координатор волонтерської групи регулярно контактував з родиною пацієнтки з метою отримання зворотного зв’язку  на  їхню працю. Волонтери періодично відвідували «волонтерські зібрання». Фізичний  стан пацієнтки помітно почав погіршуватися, і досить швидко вона стала прикутою до ліжка. Волонтери проводили час з хворою, в той час, коли родичі відлучались. По проханню пацієнтки, волонтери розповідали їй про щось, а іноді вона просила молитись разом з нею, що відчутно заспокоювало пацієнтку. Пацієнтку, разом з тим, цікавили розмови про політику , та релігію. Волонтерки, коли цього вимагала ситуація, виконували різноманітну роботу по догляду за хворою. Співпраця з пацієнткою та її родичами складалася взірцево і всі сторони були задоволені. Ця ситуація змінилась в момент кризи в стані здоров’я пацієнтки. Сестра пацієнтки, дочекавшись одну з волонтерок, виходячи з квартири, мимоходом сказала, що стан хворої протягом останніх двох днів без змін,  а вона відвідає  перукаря і повернеться через одну годину. Через кілька хвилин по тому, в хворої виник нестерпний головний біль, виникла кровава  блювота. Волонтерка намагалась допомогти хворій, але дуже злякалась. Сестра хворої повернулась від перукаря через дві години, заставши  хвору, яка спала, разом з тим, збуджену, перелякану і сердиту волонтерку. Волонтерка емоційно розповіла сестрі хворої про те що трапилось і вказала їй на те що та спізнилась. На наступні візити до підопічної волонтерки погоджувались значно рідше (до конфлікту вони відвідували хвору тричі на тиждень), посилаючись на якісь свої термінові справи. Родичі підопічної повідомили про цей конфлікт координатору волонтерської групи. На зібранні волонтерської групи, волонтерка доповіла про цю ситуацію. Вона зазначила, що це для неї був важкий досвід , одним з найважчих випадків в її житті. Призналась, що не знала що їй потрібно було діяти в подібній ситуації, і в той час почувала себе безпорадною. Ситуація забруднювалась тим, що волонтерка почала боятись відповідальності, яка раптово виникла в її житті. Вона боялась реакції родичів пацієнтки, а коли згадувала про цей випадок, відчувала неспокій, мала почуття провини.

Джерела проблеми: Безсумнівно що ця ситуація виникла в зв»язку з раптовим погіршанням  стану здоров»я хворої. А ситуація, в якій опинилась волонтерка для неї стресовою. Що привело до призупинення волонтерської діяльності. Волонтерка оцінила цю ситуацію, як досить важку. В неї виникло почуття власної неспроможності. Досвід перебування в ситуації, коли опиняєшся наодинці з загрозою життю підопічної, для волонтерки став чимось новим та неочікуваним. Ситуація була ускладнена затримкою повернення сестри пацієнтки (стресор був продовжений тривалістю), та не реагування на телефонні дзвінки. Швидше всього, що і у волонтерки є низька самооцінка. Стрес для волонтерки став екстремальним  (травматичним), на нього вона відреагувала емоційним збудженням, гіпертрофованим  почуттям провини,та переконанням в тому, що вона до волонтерської праці не готова. Злість, яка з’явилася в момент  повернення сестри пацієнтки додому, очевидно була  від реагуванням на ситуацію з проявом гніву, та невдоволення. Волонтерка при цьому відчувала сором, за свою безпорадність. Ця ситуація спонукала волонтерку уникати зустрічей з родичами пацієнтки аби і в подальшому не потрапляти в подібні важкі ситуації. Очевидно ця травмуючи подія змінила емоційний стан волонтерки та знецінило її в своїх очах, викликало глибинне переконання у власній неспроможності  продовжувати волонтерську діяльність.

 Як розв’язати проблему?

Важко передбачити конкретну кожну  критичну ситуацію, але потрібно усвідомлювати, що досить частими є раптові погіршання стану здоров’я  в «термінальних  пацієнтів».  З метою пом’якшеного реагування волонтерів на травматичну ситуацію, варто було б їм пройти тренінг «Керування стресом», який передбачає оволодіння  навиками самодопомоги перебуваючи в ситуаціях екстремального стресу.  Рольові ігри допоможуть учасникам тренінгу наблизити ігрову ситуацію до реальних подій. Такі «майстерні» особливо потрібні волонтерам-початківцям, які могли б на практиці більш впевнено здійснювати опіку над важко хворими пацієнтами. Доречною буде  негайно з’ясувати  як саме зараз почуває себе наша волонтерка, що її турбує, яку мете на перспективу вона для себе ставить. Це допоможе ще раз відтворити  минулу травматичну ситуацію і бути більш впевненою при кризових обставинах. Досить важливим стоїть питання більш ретельного та відповідального відбору претендентів для волонтерської праці з термінальними хворим. Також варто враховувати потребу волонтерів в індивідуальній  терапії чи консультуванні, відвідуванні ними «балінтівських груп», проходження супервізій. В цій ситуації буде доречною бесіда координатора волонтерської програми з самою хворою та її родичами. Переконавшись, що вони не тримають образи на волонтерку, спробувати зустрітись всім разом з метою продовження співпраці. У випадку, коли волонтер відчуває себе  з цією пацієнткою та її родиною не комфортно, тоді варто змінити підопічних, а нашій підопічній  запропонувати інших волонтерів. Діагностуючи у волонтерки симптоми наслідків психотравми, варто їй тимчасово призупинити волонтерську діяльність, відпочити, відволіктись на друзів, музику, спорт та тому подібне.