В минулі четвер-п"ятницю відновив прийом в Києві. Знову входжу в режим- дві ночі в дорозі, два дні прийому. Хочу поділитись спостереженнями в дорозі. Як правило, квитки бронюю передчасно, намагаюсь їхати поїздами 92, 91. Прошу купе, нижню полилю( з білизною, але без чаю). Не завжди виходять ті місця, що просиш, але завжди маю цікаві спостереження. От наприклад вчора, повертаючись з Києва до Львова, помічаю, що маю місце 10, значить верхня полиця Розмірковую, що не так і страшно, адже в студенстві доводилось і на третій (багажній) полиці в загальному вагоні їздити.
З віком з"являються певні фізіологічні вади, то живіт заважає на друге полицю викарабкатись, то голова вертиться при різкій зміні положення тіла на вертикальне... Але для нічного переміщення найбільш дошкуляє...Що би Ви думали? Не знаю як для кого, а для мене мій легенький храп. Щоразу заходячи в купе, я оцінюю папутчиків. Найкраще, коли підбирається компанія повністю чоловіча. Не кепсько, коли вона розбавлена жіночками (бажано огрядними), так років за 50. От цього разу я зрадів, побачивши у своєму купе чоловіка худорлявої статури років сорока, і огрядного (па львівські "грубого") старшого пана під шістьдесят, вагою з півтора центнера. Але тут, звідки не візьмись до купе впорхнула птаха(думаю, що гусиня до 30) і відраз заплигула на свою верхню полицю. Близько 23 поїзд рушив, залишаючи столицю у напрямку на Львів.
Я, люблю прислуховуватись до чужого храпу, знаходячи в ньому певну неповторну мелодію. Зачаровано вслуховуюсь в храпи з сусідніх купе, намагаюсь в цьому акапелло вловлювати настрій, переливи емоцій, змагання солістів за гучніший і вібраційніший храп. Під легке храпопосапування огрядного пана і ритмічний стукіт колес, входжу в полон Морфея.
Не розумію, чи це мені сниться, чи це насправді, але в мене під вухом по склу хтось стукотить металевим підстаканником. Розумію, що це не сон, кали чую крик сусідки;"Нє храпите, нє храпите!!!" І так повторів 5-6. Тим часим на двох нижніх полицях два сусіди вуконують фрагмент опери "Тихим храпом, легким сапом". Засинаю.
Не розумію, чи це мені сниться чині.... Відчува., що сусідка з"їхала з глузду. Вона сидить ва своїй верхній полиці і на всю гучність вибиває подушку. Потім кричить, як паця, яке невдало ріжуть: "Нє храпітє, нє хапітє".
Засинаю.
Прокидаюсь під лагідний та тендітний храп сусідки. Чую піднесений голос огрядного пана:"Не хропе той, хто засинає останнім"
