Психотравматолог Hausmann (Hausmann, 2005 р.)  в роботі при масових гострих  психотравматичних обставинах пропонує наступні дії:

-          Заспокоєння. Потерпілого повертають до належного (адекватного) рівня схвильованості.

Психолог спокійним та впевненим голосом стверджує: «Ви в повній безпеці», «Все в минулому». Забороняється! – недооцінювати ситуацію, давати неправдиві обіцянки, втішати через обман.

-           Відновлення орієнтації.

У випадку порушеного орієнтування потерпілого, допомогти йому повернути стан «реального Я», в стан «тут і тепер». Потерпілому надається чітка інформація про ситуацію, місце і час. На всі його запитання надаються чіткі відповіді. Також проводиться активне слухання та сприйняття. «… послухайте мене, подивіться на мене, подивіться навкруги, що Ви бачите, що чуєте», «Яку подію перед нещасним випадком Ви можете пригадати, що можете пригадати з подій після випадку? Спробуйте пригадати як це трапилось, як все почалось? …»

-          Активізація ресурсів потрібна для відкриття доступу та використання власних і соціальних механізмів подолання. Це реанімує почуття самокомпетентності. Варто звернути увагу на фізичні потреби потерпілого, для цього доречно запитати: «Як би ми могли це найшвидше вирішити?» «Як Ви зазвичай поводитесь в складних ситуаціях?».

Активізувавши ресурси, можна скласти стратегію подолання.

-           Сприйняття реальності ситуації потрібне для зменшення інтенсивності травматичного навантаження. Проводиться психовиховання, пояснюються симптоми гострої стресової реакції.  Важливо відгородити потерпілого від повторної травматизації, надати допомогу чи підтримку або навпаки, адекватно підготувати до можливого важкого сприйняття (наприклад, прощання із померлим). Варто застосовувати вправи на уважність («візьміть свою ліву руку, … відчуйте як Ви сидите, як Ви дихаєте …»).

-          Відчуття часу структурує подію і вкладає її в часовий контекст. Потерпілого можна запитати: «Котра зараз година?», «Скільки часу пройшло від якоїсь конкретної події?». Важливо за допомогою інформації та активізації наративної пам’яті показати хронологію, ввести стресову подію у нормальний контекст буднів, ввести чіткі і стабільні поняття часу (тепер, до того, після того, сьогодні до обіду …)

-          Опрацювання в думках сприяє поведінковому аналізу події та власної реакції на неї.

Психолог спонукає до встановлення емпатичного контакту, спонукає потерпілого до висловлювання думок («Про що Ви тоді думали? Як би Ви це описали»). Наприклад, висловлювання спогадів про померлого, чи поведінку загиблого в нещасному випадку, допомагає спонтанному відпочинку травмованої особи та оптимально прокладає шлях для опрацювання травми в травмо терапії.

-          Пробудження почуттів необхідне для того, щоб зняти емоційне напруження та унеможливлює застрягання на емоційно гнітючих подіях.

Важливо просто сприйняти всі почуття, які висловлюються потерпілим. Забороняється перешкоджати проявам емоцій. Почуття, навіть такі як сором, гнів, злість, роздратування, необхідно приймати та цінувати.

-          Відновлення та підтримка суб’єктивного контролю. Психолог спонукає потерпілого приймати рішення в простих речах: «Не могли б Ви сказати, де б Ви хотіли сісти. Вам багато цукру до кави, в який час мені краще зателефонувати Вашому чоловікові?».

-          Зміцнення «образу Я» проводиться для нормалізації суб’єктивних та об’єктивних реакцій, активізує та підтримує дієздатність, спонукає пошуку та застосуванню стратегій подолання. Психолог дістає відповідь на запитання «Кому Ви зараз потрібні?», «Чи є у Вас якісь ідеї, що можна з цим робити?».

Така позиція сприяє нормалізації, започатковує роботу над розірваним «образом Я» у лікуванні травми.

 Наступні кроки потрібні, щоб «поставити потерпілого на ноги». Тут будуються конкретні плани і приймаються домовленості, встановлюються контакти, таким чином ця робота є і діагностичною, і ощадливо-терапевтичною, що готує травмовану особу до проведення травма терапії.

     Є інші підходи в роботі з гострою реакцією на стрес. Досить ефективним є дебрифінг (Дж. Мітчел). Дебрифінг – це кризова інтервенційна методика, яка застосовується для подолання кризи, що переживається в зв’язку з трагічними ситуаціями (стихійне лихо, теракти, дорожньо-транспортні пригоди, інші екстремальні події), які мають потужні психічні наслідки. Дебрифінг також є засобом профілактики розвитку посттравматичних стресових розладів. Суть методу полягає в відтворенні (згадуванні) травматичних подій – хронологія, учасники, деталі, дії …

Дебрифінг не є психотерапією, його мета – проведення реконструкції фактів, думок, емоцій. Цей вид інтервенцій проводиться не раніше 48 годин і не пізніше 72 годин після травматичних подій. Більш ефективно працю цей метод з групою потерпілих, може також використовуватись індивідуально.